зніяковіння
ЗНІЯКОВІННЯ, я, с. Стан за знач. зніяковіти. - Правда ж, чудесна річ [роман]? - сказала дружина.. -Умгу... Я теж,- муркнув Федір Якович і почервонів. Він збоку, одним оком, глянув - чи не помітила дружина його зніяковіння? (Донч., VI, 1957, 197); Він подумав, що викладач насміхається з нього. Почуття це викликало в ньому ще більше зніяковіння (Тют., Вир, 1964, 55).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зніяковіння | зніяковіння |
Родовий | зніяковіння | зніяковінь |
Давальний | зніяковінню | зніяковінням |
Знахідний | зніяковіння | зніяковіння |
Орудний | зніяковінням | зніяковіннями |
Місцевий | на/у зніяковінні | на/у зніяковіннях |
Кличний | зніяковіння | зніяковіння |