журчати
ЖУРЧАТИ, чу, чиш, недок. Те саме, що дзюрчати 1. У ніг його плив і журчав по грубих плитах маленький гірський потік (Фр., VIII, 1952, 240); Струмочок тік ледь-ледь, не журчав (Ів., Вел. очі, 1956, 39); // перен., рідко. Про тихі, монотонні, звуки людської мови. Чіпка більше слухав, - іноді й засне, слухаючи бабиної мови, що як струмінь тихо журчала... (Мирний, II, 1954, 49).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журчу | журчимо |
2 особа | журчиш | журчите |
3 особа | журчить | журчать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журчатиму | журчатимемо |
2 особа | журчатимеш | журчатимете |
3 особа | журчатиме | журчатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | журчав | журчали |
Жіночий рід | журчала | |
Середній рід | журчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журчімо | |
2 особа | журчи | журчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | журчачи | |
Минулий час | журчавши |