дур
ДУР, у, ч., розм. 1. Безглузді примхи, капризи. Збирався з Борисенком іти у ліс.. Сестра як дурна розревлась та й не пустила, як жінка. От дур жіночий! (Мирний, V, 1955,327).
Вибивати (вибити) [з голови (з тебе, з нього і т, ін. )] дур - заставляти кого-небудь позбутися примх, капризів. - Виб'ємо з тебе дур! - крекнув Кузьменко і, ковтнувши міцної горілки, взявся за канчук (Тулуб, Людолови, 1,1957,235); Викидати (викинути) дур з голови - ставати розсудливим, розважливим; опам'ятовуватися. [Виборний:] Викинь лиш дур з голови (Котл., II, 1953, 23); Дур заходить у голову кому - хто-небудь відхиляється від норм поведінки, робить необдумані, безглузді вчинки. Через тиждень-другий йому знову заходив дур у голову (Сенч., Опов., 1959, 4); Спав [увесь] дур з кого - хто-небудь став нормально себе поводити. Як тільки я зостався сам, переможцем, - з мене відразу спав увесь дур (Моє життя в мист., 1955, 11).
2. Весела витівка, пустощі. Це повторювання одного слова, цей сміх бриніли так, немов її тішив оцей нешкідливий дитячий дур (Вовчок, Вибр., 1937, 163).
3. Затьмарення свідомості, запаморочення. До дуру всі тоді пили (Котл., І, 1952, 74).
З дуру: а) Від затьмарення свідомості, від запаморочення. І таку вже мав [п'яниця] натуру: Чи кінчив, чи починав, То все щиро, а не з дуру Ім'я боже споминав (Фр., X, 1954, 393); б) не обдумавши серйозно, не зваживши всіх обставин.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дур | дури |
Родовий | дуру | дурів |
Давальний | дурові, дуру | дурам |
Знахідний | дур | дури |
Орудний | дуром | дурами |
Місцевий | на/у дурі | на/у дурах |
Кличний | дуре | дури |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дур | дури |
Родовий | дура | дурів |
Давальний | дурові, дуру | дурам |
Знахідний | дур | дури |
Орудний | дуром | дурами |
Місцевий | на/у дурі | на/у дурах |
Кличний | дуре | дури |
дурити
ДУРИТИ, дурю, дуриш, недок., перех. Обдурювати кого-небудь, навмисно вводити в оману словами чи вчинками. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... (Шевч., І, 1951, 332); Кайдашиха була зовсім здорова й дурила свою невістку (Н.-Лев., II, 1956, 283); Той безсовісно дурив їх своїми легкими і веселими словами (Стельмах, Хліб.., 1959, 128); // Ставитися до кого-небудь недобросовісно, нечесно. Панам легко живеться на світі, а ти, хлопе, на них роби! Вони тебе дурять.., за твою гірку працю кажуть тобі ще платити, податками здирають... (Кобр., Вибр., 1954, 46); - Скажіть нам, Андріяновичу, скільки хабара дав вам пан, щоб ви разом з ним народ дурили? (Шиян, Гроза.., 1956, 514); // Спокушати, зводити (дівчат). Давно се діялось, Ще як борці у нас ходили По селах та дівчат дурили (Шевч., II, 1953, 77).
Дурити голову (із запереч, н е голови) - обдурювати кого-небудь, навмисно вводити в оману словами чи вчинками; позбавляти можливості тверезо міркувати. Дурив [посол] Мазепі голову, скільки міг (Ю. Янов., І, 1958, 426); Нехай стара не дурить голови ні собі, ані дівці: хазяйський син не візьме убогої (Коцюб., II, 1955,8); Дурити світом - бути легковажним, несерйозно ставитися до всього. [Xимка:] Хай, поки ще сам був, - дурив світом; а тепер, - ..пора і за розум узятись... (Мирний, V, 1955, 241).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дурю | дуримо |
2 особа | дуриш | дурите |
3 особа | дурить | дурять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дуритиму | дуритимемо |
2 особа | дуритимеш | дуритимете |
3 особа | дуритиме | дуритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дурив | дурили |
Жіночий рід | дурила | |
Середній рід | дурило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дурімо | |
2 особа | дури | дуріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дурячи | |
Минулий час | дуривши |