допит
ДОПИТ, у, ч., юр. Опитування обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка для з'ясування чого-небудь. Увесь час інформували мене, як іде допит (Вас., IV, 1960, 34); Довго тривав допит свідків, аж набридло Явдосі чекати (Донч., III, 1956, 13); * У порівн. Мій товариш голосно хлюпає розквашеним носом, відповідає, немов на допиті (Збан., Єдина, 1959, 115).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | допит | допити |
Родовий | допиту | допитів |
Давальний | допитові, допиту | допитам |
Знахідний | допит | допити |
Орудний | допитом | допитами |
Місцевий | на/у допиті | на/у допитах |
Кличний | допите | допити |