дозвіл
ДОЗВІЛ, волу, ч. Згода, що дає право на здійснення чого-небудь. Він дуже ввічливо подякував і попрохав дозволу сісти (Коцюб., II, 1955, 428); Юрко попросив у Франки дозволу провести її (Чорн., Визвол. земля, 1959. 219); // Документ, який посвідчує таке право. [Стрижень:] На берег дозвольте зійти тільки тим, у кого буде дозвіл комітету (Корн., І, 1955, 55); Дозвіл на навчання в агротехнікумі прийшов як комсомольська нагорода за віддану працю (Коз., Гарячі руки, 1960. 134).
З вашого дозволу - ввічлива форма, якою просять згоди співбесідника на що-небудь. - Вже й я закурю з вашого дозволу! - простягнув руку Сопкін (Вас., І, 1959, 349); З дозволу сказати - вставні слова, які вказують, що згаданий предмет, особа і т. ін. не варті, не заслуговують уживаної назви. - Не думаю, що серед депутатів, які сидять в оцьому залі, багато знайдеться таких, котрі в цьому питанні поділяють вашу, з дозволу сказати, точку зору (Головко, II, 1957, 548).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дозвіл | дозволи |
Родовий | дозволу | дозволів |
Давальний | дозволові, дозволу | дозволам |
Знахідний | дозвіл | дозволи |
Орудний | дозволом | дозволами |
Місцевий | на/у дозволі | на/у дозволах |
Кличний | дозволе | дозволи |