дзвенячий
ДЗВЕНЯЧИЙ, ДЗВЕНЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до дзвеніти 1. Пливуть і тануть передзвони, - Байдужі до житейських справ... Дзвенячим містом, Авіньйоне, Іще Рабле тебе назвав (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 85); Просто на тебе падає з дзвенючим пронизливим свистом металевий хижак (Гончар, Людина.., 1960, 89); Мов зливки золота із срібних лопат дзвінких раптом за спиною Котовського сипнув хто в потоки! Це його хлопці, горді за нього, ..сміхом дзвенючим сипонули..! (Тич., І, 1957, 272).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дзвенячий | дзвеняча | дзвеняче | дзвенячі |
Родовий | дзвенячого | дзвенячої | дзвенячого | дзвенячих |
Давальний | дзвенячому | дзвенячій | дзвенячому | дзвенячим |
Знахідний | дзвенячий, дзвенячого | дзвенячу | дзвеняче | дзвенячі, дзвенячих |
Орудний | дзвенячим | дзвенячою | дзвенячим | дзвенячими |
Місцевий | на/у дзвенячому, дзвенячім | на/у дзвенячій | на/у дзвенячому, дзвенячім | на/у дзвенячих |