ворон
ВОРОН1, а, ч. 1. Великий хижий птах із блискучим чорно-синім пір'ям, що живе подалі від осель (переважно в лісі). На стрісі, край угла [рогу] селянської хати, Сів ворон та й кряче, недолю віщує (Фр., XIII, 1954, 94); Чорний ворон кричав на верхівці обпаленої блискавкою сосни (Донч., III, 1956, 110).
@ Ворон ворону ока не виклює - один одному не буде шкодити. Пан і старшина-як брати рідні! Ворон ворону ока не виклює (Мирний, II, 1954, 85).
2. Рід гри, у якій імітується напад ворона на курчат, що їх захищає квочка. [Мотря:] Парубки гратимуть у довгої лози, у тарана; дівчата - у ворона, у гусей!.. (Кроп., II, 1958, 25); Панночка виглядає.. дівчат, що грають у "ворона" (Л. Янов., І, 1959, 143).
ВОРОН2, прикм., нар.-поет., рідко. Вороний. Козак коника сідлає, З кониченьком розмовляє: - Біжи ж, коню, біжи ворон Аж до тихого Дунаю (Чуб., V, 1874, 169); [Явдоким (співа ):] Над козачим білим трупом Чорний ворон кряче, У ніженьках, на припоні, Ворон коник плаче (Кроп., V, 1959, 164).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ворон | ворони |
Родовий | ворона | воронів |
Давальний | воронові, ворону | воронам |
Знахідний | ворона | воронів |
Орудний | вороном | воронами |
Місцевий | на/у вороні | на/у воронах |
Кличний | вороне | ворони |
вороний
ВОРОНИЙ, а, е. Чорний із синюватим полиском (про масть коня). Ведуть коня вороного, Розбиті копита... А на йому сіделечко Хустиною вкрите (Шевч., II, 953, 43); // у знач. ім. вороний, ного, ч. Кінь чорної масті. Копитами вдарте, вороні, - У степу ми з вами не одні (Воронько, Три покоління, 1950, 128).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вороний | ворона | вороне | вороні |
Родовий | вороного | вороної | вороного | вороних |
Давальний | вороному | вороній | вороному | вороним |
Знахідний | вороний, вороного | ворону | вороне | вороні, вороних |
Орудний | вороним | вороною | вороним | вороними |
Місцевий | на/у вороному, воронім | на/у вороній | на/у вороному, воронім | на/у вороних |