волячий
ВОЛЯЧИЙ, а, е. 1. Прикм. до віл. Проміж людських голів [на ярмарку] стирчать рогаті волячі голови (Н.-Лев., І, 1956, 58); // Признач. для волів. В перетлілих до рубців сорочках брели біля волячих ярем батраки (Гончар, Таврія.., 1957, 301); // Власт. волові. Такі, як Каргат, або з волячою упертістю ламають усе на своєму шляху, або ж .. розбивають собі лоб (Шовк., Інженери, 1956, 205).
2. перен. Дуже міцний, сильний. Здоров'я в мене воляче (Мур., Бук. повість, 1959, 202); // Дуже великий. - Де вже нам тепер гарнішати, - приклавши руку до грудей, зітхнула для Івана і заграла очима для Данила, який хоч і некрасивий, але має волячу силу (Стельмах, II, 1962, 169).
Волячі очі - великі опуклі очі. Петро Григорович багатозначно подивився на гостя волячими очима (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 172); Воляча шия - коротка мускуляста шия. - Не бійся, не бійся, - ласкаво гудів над ним [татарином] кремезний чумак з волячою шиєю. - Ми не звірі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 381).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | волячий | воляча | воляче | волячі |
Родовий | волячого | волячої | волячого | волячих |
Давальний | волячому | волячій | волячому | волячим |
Знахідний | волячий, волячого | волячу | воляче | волячі, волячих |
Орудний | волячим | волячою | волячим | волячими |
Місцевий | на/у волячому, волячім | на/у волячій | на/у волячому, волячім | на/у волячих |