татари
ТАТАРИ, ів, мн. (одн. татарин, а, рідко татар, а, ч.; татарка, и, ж. ). 1. Народ, що становить основне населення Татарської АРСР. Галичанин Прокопчук і татарин Ахметка зайшли у найближчий двір (Тют., Вир, 1964, 351); Білогруд сидів біля водія, молоденького беручкого татарина (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 316); // Назва окремих груп тюркської народності, що живуть в інших республіках та областях Поволжя, Приуралля тощо. В мигах, в розмові венгрів було видно щось східне, дуже нагадуюче.. жвавих та крикливих татар (Н.-Лев., II, 1956, 395).
2. іст. Назва різних тюркських, монгольських та ін. племен, які в XIII-XV ст. об'єдналися в єдину державу - Золоту Орду - й нападали на Київську Русь, а пізніше - на Україну, Росію та ін. Виступили з-за лиману З турками татари. Із Полісся шляхта лізе,.. Вкрили Україну, Та й клюють (Шевч., II, 1963, 181); За козака рушник дала, за татара заміж пішла (Сл. Гр.); Грабунком, гвалтом і пожаром На Україну орди йшли, Та кару яструбам-татарам Одважні месники несли (Рильський, III, 1961, 144); [Гайворон:] Пробачте, не в пору гість - гірше татарина (Зар., Антеї, 1962, 104); * У порівн. Ще й злодіяка був [Тимоха] добрий. Ївга його було стережеться, як того татарина (Кв.-Осн., II, 1956, 255).
3. перен., розм. Про злу, грубу, неввічливу людину. Молодиці кинулися до неї. - Що з тобою, дитино? Не плач,.. жито ми вижнемо, не дамо вам згинути з голоду, - ми ж не татари... (Коцюб., І, 1955, 18).
татарин
ТАТАРИН див. татари.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | татарин | татари |
Родовий | татарина | татар |
Давальний | татаринові, татарину | татарам |
Знахідний | татарина | татар |
Орудний | татарином | татарами |
Місцевий | на/у татарині, татаринові | на/у татарах |
Кличний | татарине | татари |