сяйний
СЯЙНИЙ, а, е, поет . 1. Який сяє, яскраво світиться. Ясні зорі, сяйні зорі, Любі зорі, милі! Стану на вас дивитися, Ставши на могилі (Метл. і Кост., Тв., 1906, 244); Сіло сонце. На майдані Сяйні огнища горять І дівчата заквітчані З парубками гомонять (Щог., Поезії, 1958, 245); В оксамиті небес потоки сяйних зір Нас заколисують (Зеров, Вибр., 1966, 110); * Образно. Тягли мене змолоду сяйні надії По щастя блискуче в країни чужії (Щог., Поезії, 1958, 268).
2. Який, відбиваючи світло, промені, блищить, випромінює сяйво. Пахло весною, земля парувала; Крізь її кору трава пробивала [витикала] Жилки листочків своїх молодих, Вогких і сяйних од рос золотих (Щог., Поезії, 1958, 425); Корогвоносці піднесли над духовенством сяйні від золота, срібла й самоцвітів корогви (Довж., І, 1958, 43).
3. Наповнений світлом; освітлений, ясний. Ти, як сонце, душу Мені освітила, Так, як ранок сяйний, Розігнала тугу (Кост., І, 1967, 133); Сняться акторам сяйні рампи театрів (Кор., Вогонь, 1968, 82); Сяйний зал.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | сяйний | сяйна | сяйне | сяйні |
Родовий | сяйного | сяйної | сяйного | сяйних |
Давальний | сяйному | сяйній | сяйному | сяйним |
Знахідний | сяйний, сяйного | сяйну | сяйне | сяйні, сяйних |
Орудний | сяйним | сяйною | сяйним | сяйними |
Місцевий | на/у сяйному, сяйнім | на/у сяйній | на/у сяйному, сяйнім | на/у сяйних |
сяйнути
СЯЙНУТИ, ну, неш, док . 1. Однокр. до сяяти. Далеко за річкою блиснуло щось.. Поряд сяйнуло знов, а за ним у третьому місці сильно бухнув полумінь (Коцюб., І, 1955, 349); Теплий сонячний промінь упав на Гордія, сяйнув йому просто в вічі (Гр., II, 1963, 129); Десь далеко, в глибині темного подвір'я, сяйнуло світло, що вирвалося з хати (Голов., Тополя.., 1965, 351); Засміявся Валерик, сяйнувши своїми дрібними, як білі іскри, зубенятами (Гончар, Таврія, 1952, 79); Генерал, усміхаючись, розстебнув своє шкіряне пальто, сяйнувши рясними орденами (Гончар, III, 1959, 251); - А чого це ви нас уникаєте? - лукаво сяйнула вона очима (Баш, На.. дорозі, 1967, 156); На обличчі Наташиному сяйнула усмішка, затремтіли вії (Бойч., Молодість, 1949, 22); // безос. Коли потрапив [Шафорост] в орбіту знатних, йому сяйнуло славою,почестями, а за славою прибуло і влади (Баш, На.. дорозі, 1967, 67).
2. перен. Зненацька з'явитися, виникнути (про думку, здогад і т. ін.). Нова думка, як блискавка, сяйнула Даринці в голові: а що, як Лиску [козу] запрягти в возик! (Вирган, В розп. літа, 1959, 260); Де вона її [пісню] чула? І не встигла додумати це, як щось уже сяйнуло в пам'яті, боляче вразило в саме серце (Гончар, II, 1959, 173).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сяйну | сяйнемо |
2 особа | сяйнеш | сяйнете |
3 особа | сяйне | сяйнуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | сяйнув | сяйнули |
Жіночий рід | сяйнула | |
Середній рід | сяйнуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сяйнімо | |
2 особа | сяйни | сяйніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | сяйнувши |