подути
ПОДУТИ, подму, подмеш і подую, подуєш; мин. ч. подув, дула, ло; мн. подули; наказ. сп. подми, подмім[о], подміть; і розм. ПОДУНУТИ, ну, неш, док. 1. Почати дути (у 1 знач.); повіяти. Сьогодні трохи душно - подув африканський вітер (Коцюб., III,1956, 327); Але ось подунув холодний вітер від сходу (Фр., VIII, 1952, 334); Як вітер було подме, так не тільки стріха цапки ставала, а всенький «дім» метелиці витанцьовував (Вишня, І, 1956, 353); // безос. Теплим подуло в мене вітерком, Вкрилося листями древо кругом (Щог., Поезії, 1958, 426).
2. Випустити з рота сильний струмінь повітря; дмухнути. Грицько помовчав, обдивився ще раз дудку, потім тихенько подув, - товсто і хрипло загула дудка (Мирний, IV, 1955, 23); [Катря:] Почала я перегортати жар, подула на головешку (Вас., III, 1960, 127); - Де ж там той вітер? - А в роті. Подмеш ротом, от тобі й вітер, - пояснює Галя (Багмут, Опов., 1959, 11); Можна подуть - не в таку ще трубу! (С. Ол., Вибр., 1959, 100).
3. Дути якийсь час. Вилазь [вітрець] за возлісся, на гори високі, спустися в долини широкі й подми, повій на степи безкраї (Мирний, IV, 1955, 314); Погода.. стоїть мінлива, листопад місяць, - то вітер подме крижаний, то пролетить сніжок (Ю. Янов., II, 1954, 108); На ранку подує [дитина] і плаче, - ніяк не спинить йому крові (Сос., І, 1957, 95).
4. перен., розм., рідко. Дуже швидко побігти, помчати. Ухопивши з собою.. Шеффеля, пудом подув [Герман] у Галичину (Фр., V, 1951, 329).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | подму | подмемо |
2 особа | подмеш | подмете |
3 особа | подме | подмуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | подув | подули |
Жіночий рід | подула | |
Середній рід | подуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | подмімо | |
2 особа | подми | подміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | подувши |