розлучний
РОЗЛУЧНИЙ, а, е. 1. Пов'язаний з розлученням (у 2 знач.). [Сабіна:] А доки має бути невірній жінці вірним чоловік? Не знає наш закон розлучних листів? (Л. Укр., III, 1952, 156).
2. Пов'язаний з розлукою; прощальний. Одшуміла, одгомоніла весна та й стала задумана,- одяглася - в дорогу виряджається. І палкіше обгортає, тихіше шепоче речі, як дівчина на розлучній розмові (Вас., І, 1959, 259).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розлучний | розлучна | розлучне | розлучні |
Родовий | розлучного | розлучної | розлучного | розлучних |
Давальний | розлучному | розлучній | розлучному | розлучним |
Знахідний | розлучний, розлучного | розлучну | розлучне | розлучні, розлучних |
Орудний | розлучним | розлучною | розлучним | розлучними |
Місцевий | на/у розлучному, розлучнім | на/у розлучній | на/у розлучному, розлучнім | на/у розлучних |