намова
НАМОВА, и, ж. 1. Підбурювання, підмовляння до яких-небудь учинків, дій і т. ін. Все допитувався [панотець], з чиєї намови хотів війт йому картки помішати? (Март., Тв., 1954, 254); Одного вечора, коли старого впоїли жовтою оковитою, за намовою сусідів і синів, Юра продав своїх чотири морги й хатину (Ірчан, II, 1958, 185); [Микита:] Не вадило б їй також помолитись За тисячу мужів тих іменитих. Що за її намовою убито (Коч., III, 1956, 17).
2. перев. мн. Те саме, що наклеп. Земвідділівська молодь не боялася ніяких чисток, отож або нічого не чула про "чужі вуха", або не звертала на ті намови ніякісінької уваги (Збан., Сеспель, 1961, 417).
3. перев. мн. Те саме, що умовляння. - Дай спокій! Не згадуй мені про неї [Фрузю]! - мовив він і, піддаючись її [Ґанки] намовам, пішов.. до її комірки (Фр., І, 1955, 91).
4. розм. Домовленість, умова про що-небудь. У нас з ним була намова спалить того за те, що обіжав (Сл. Гр.); Без слів, без намови, очі їх стрілись.. і уста простяглися до уст (Коцюб., II, 1955, 215).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | намова | намови |
Родовий | намови | намов |
Давальний | намові | намовам |
Знахідний | намову | намови |
Орудний | намовою | намовами |
Місцевий | на/у намові | на/у намовах |
Кличний | намово | намови |