змовчувати
ЗМОВЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗМОВЧАТИ, чу, чиш, док. 1 неперех. Не говорити, не заперечувати; мовчати. Тільки тиждень після весілля Кайдашиха змовчувала та скоса поглядала на Мелашку, показуючи їй роботу (Н.-Лев., II, 1956, 323); Докія не змовчує більше Уляні, а на всі її лайливі слова так голить, наче бритвою (Кучер, Прощай.., 1957, 343); [Морозиха:] Чи вже ж не можна змовчати? [Маруся:] Щоб я йому змовчала? Не діжде він цього, от що! (Кроп., І, 1958, 79); Змовчав Клим,- та й що він міг сказати? Блиснули в очах жарини злі (Перв., II, 1958, 259).
2. перех. і за кого - що. Не розповідати про щось, замовчувати, приховувати що-небудь. [Руфін:] Вимовлю щиріше те, що звичайне змовчувати звик... (Л. Укр., II, 1951, 363); Дома за вечерею хвалилася мати, як їм було в степу, і за межу не змовчала - як Остап проміряв (Головко, II, 1957, 211).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | змовчую | змовчуємо |
2 особа | змовчуєш | змовчуєте |
3 особа | змовчує | змовчують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | змовчуватиму | змовчуватимемо |
2 особа | змовчуватимеш | змовчуватимете |
3 особа | змовчуватиме | змовчуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | змовчував | змовчували |
Жіночий рід | змовчувала | |
Середній рід | змовчувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | змовчуймо | |
2 особа | змовчуй | змовчуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | змовчуючи | |
Минулий час | змовчувавши |