доконати
ДОКОНАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. 1. Довести кого-небудь до важкого фізичного або морального стану; замучити. А Марина сидить собі, Уже й не говорить І не плаче... отак її Доконав, небогу, Той правитель (Шевч., І, 1951, 249); До броні! Настала година слушна За рідний край стать в обороні, Бо вже доконала неволя Страшна... (Стар., Поет. тв., 1958, 39); Є в нього свій метод знеславити і доконати людину, котру взяв під сумнів (Грим., Незакінч. роман, 1962, 211); // Погубити, знищити кого-небудь. Щоб вільно жити, працювати, треба фашистів доконати (Укр.. присл.., 1955, 410); [Андрій:] Візьми ніж, удар мене ось сюди!.. Доконай моє тіло!.. Душу мою ти вже убив!.. (Кроп., І, 1958, 492); На денікінську валку налетіла червона кіннота і доконала недобитків (Минко, Моя Минківка, 1962, 141).
2. рідко. Зробити, здійснити що-небудь. [Кунаш:] Знайте, люди, Що Гостомисл задумав нині рано Велике діло доконать (Фр., IX, 1952, 284); А чого не може й зрада, лютий розбрат доконає (Л. Укр., І, 1951, 395).
@ Доконати свого - домогтися свого, досягнути своєї мети. Та вже бим [б] рачки ліз, а свого доконав (Номис, 1864, № 3338); Доконати свого слова - виконати обіцяне. - А чому ж ти свого слова не доконала? Казала, що зробиш, та й ні (Сл. Гр.).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | доконаю | доконаємо |
2 особа | доконаєш | доконаєте |
3 особа | доконає | доконають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | доконав | доконали |
Жіночий рід | доконала | |
Середній рід | доконало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | доконаймо | |
2 особа | доконай | доконайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | доконавши |