дзьобик
ДЗЬОБИК, а, ч. Зменш. до дзьоб. Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить (Укр.. присл.., 1955, 204); Гуска-мати, вигинаючи шию, пила воду, а їй наслідували гусенята, задираючи в небо ніжно-рожеві дзьобики (Шиян, Баланда, 1957, 80); Гукає [Терентій] до наймита, який уважно дзьобиком маслянки напуває пилом припалі машини (Стельмах, Хліб.., 1959, 116).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дзьобик | дзьобики |
Родовий | дзьобика | дзьобиків |
Давальний | дзьобикові, дзьобику | дзьобикам |
Знахідний | дзьобик | дзьобики |
Орудний | дзьобиком | дзьобиками |
Місцевий | на/у дзьобику | на/у дзьобиках |
Кличний | дзьобику | дзьобики |