гниючий
ГНИЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до гнити. Зійде завтра день блискучий, Та не вспіє [встигне] відпочить, Як твій труп, у мглі гниючий, Робаки почнуть точить (Граб., І, 1959, 228); Всі узбережні села проклинали сиваське безмежне болото, задихаючись від нього, від гарячого смороду мертвих, гниючих у ньому водоростей (Гончар, II, 1959, 397).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гниючий | гниюча | гниюче | гниючі |
Родовий | гниючого | гниючої | гниючого | гниючих |
Давальний | гниючому | гниючій | гниючому | гниючим |
Знахідний | гниючий, гниючого | гниючу | гниюче | гниючі, гниючих |
Орудний | гниючим | гниючою | гниючим | гниючими |
Місцевий | на/у гниючому, гниючім | на/у гниючій | на/у гниючому, гниючім | на/у гниючих |