сюрчати
СЮРЧАТИ, чу, чиш, недок . 1. Видавати різкі, перев. високі й часто повторювані звуки (про коників, цвіркунів, птахів і т. ін.). Пташки співали в панському садку, коники сюрчали в траві (Мирний, IV, 1955, 223); В хаті пахло засохлими васильками і гіркуватим душком полину; під піччю сюрчав цвіркун (Тют., Вир, 1964, 267); * Образно. Санька виніжувалася на траві, мрійно прислухалася, як сюрчала темрява (Горд., Дівчина.., 1954, 240).
2. у що і без додатка. Видавати дзвінкі, переливчасті звуки за допомогою свистка, гудка і т. ін. Жандарм за звичкою підносить до рота свисток.., але не сюрчить, а несхвально дивиться (Стельмах, І, 1962, 161); І от, наче вві сні, другий дзвінок, сюрчить вусатий залізничник з петлицями на комірі, шумно дихає паровоз (Гур., Новели, 1951, 140); Хтось сюрчить в сюрчок на тюремному подвір'ї, і те сюрчання так нагадує голос цвіркуна (Збан., Єдина, 1959, 178).
3. Дзижчати, хурчати (про веретено, кулю, осколок снаряда і т. ін.). У хаті було тихо-тихо,.. тільки чутно було, як веретено сюрчало (Мирний, І, 1949, 276); Сюрчала міцна нитка в дерев'янім юрку (Цюпа, Три явори, 1958, 9); [Роман:] Зараз, мабуть, знову почнуть... Чутимеш, як кулі сюрчать... (Ю. Янов., Драм. тв., 1946, 71).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сюрчу | сюрчимо |
2 особа | сюрчиш | сюрчите |
3 особа | сюрчить | сюрчать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сюрчатиму | сюрчатимемо |
2 особа | сюрчатимеш | сюрчатимете |
3 особа | сюрчатиме | сюрчатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | сюрчав | сюрчали |
Жіночий рід | сюрчала | |
Середній рід | сюрчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сюрчімо | |
2 особа | сюрчи | сюрчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | сюрчачи | |
Минулий час | сюрчавши |