начальник
НАЧАЛЬНИК, а, ч. Особа, що очолює що-небудь, керує кимось, завідує чим-небудь. Прийшов начальник, чоловічок низенький, товстенький (Фр., II, 1950, 18); Начальник станції.. дав телеграму, щоб наші речі скинули на одній станції по дорозі (Коцюб., III, 1956, 338); Начальник варти в доброму гуморі зараз (Головко, Літа.., 1956, 16); Начальник штабу водив олівцем по карті (Перв., Дикий мед, 1963, 425); Хоробрий начальник донців, що на нараді перший висловився за штурм [фортеці], першим же кинувся і в бій (Добр., Очак. розмир, 1965, 351).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | начальник | начальники |
Родовий | начальника | начальників |
Давальний | начальникові, начальнику | начальникам |
Знахідний | начальника | начальників |
Орудний | начальником | начальниками |
Місцевий | на/у начальнику, начальникові | на/у начальниках |
Кличний | начальнику | начальники |