сюсюкання
СЮСЮКАННЯ, я, с . 1. Дія за знач. сюсюкати 1 і звуки, утворювані цією дією.
2. перен., розм. Дія за знач. сюсюкати 2. Він [Ю. Яновський] дуже любив дітей, але, розмовляючи з малечею,.. уникав солоденького сюсюкання та фальшивого підробляння під дитячу мову, яке завжди чудесно розпізнає ота мила людська дрібнота (Рильський, Веч. розмови, 1964, 194); Я вже помітив у Варвари Георгіївни ще одну хорошу рису: вона вміє, коли треба, розмовляти з учнями, як з рівними, бути з ними товариською без фальшивого сюсюкання (Гур., Новели, 1951, 201).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сюсюкання | сюсюкання |
Родовий | сюсюкання | сюсюкань |
Давальний | сюсюканню | сюсюканням |
Знахідний | сюсюкання | сюсюкання |
Орудний | сюсюканням | сюсюканнями |
Місцевий | на/у сюсюканні | на/у сюсюканнях |
Кличний | сюсюкання | сюсюкання |