розпуття
РОЗПУТТЯ, я, с. 1. Перехрестя двох або кількох доріг; роздоріжжя. Ось і розпуття... В різні боки біжать від села дороги (Цюпа, Назустріч.., 1958, 12); Над ранок вони вийшли на перехрестя лісових доріг. Неподалік од розпуття білів маленький готельчик (Загреб., Європа 45, 1959, 440); * У порівн. - Приходю [приходжу] додому - в хаті, як на розпутті, як билина (Головко, II, 1957, 103).
@ Стояти (бути і т. ін. ) на розпутті - перебувати в стані нерішучості, вагатися. Наступного дня криничани найнялися. Аж полегшало одразу на душі: вже не стоятимуть на розпутті (Гончар, Таврія, 1952, 100).
2. діал. Бездоріжжя. Ти знаєш весняне розпуття волинської річки - поліську болотяну повідь (Дмит., Присяга.., 1937, 152); - Де ходили, де ви забарились, Що в розпуття їдете саньми? (Шер., Дорога.., 1957, 76).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розпуття | розпуття |
Родовий | розпуття | розпуттів |
Давальний | розпуттю | розпуттям |
Знахідний | розпуття | розпуття |
Орудний | розпуттям | розпуттями |
Місцевий | на/у розпутті | на/у розпуттях |
Кличний | розпуття | розпуття |