провинник
ПРОВИННИК, а, ч. Те саме, що винуватець. Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (Фр., VIII, 1952, 100); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (Н.-Лев., VI, 1966, 359); Він [товариський суд] може порушити клопотання перед керівництвом підприємства чи установи про переведення провинника на нижчеоплачувану роботу, пониження в посаді тощо (Вітч., 8, 1971, 164); // Пустун, шибеник. Пан Білінський знає для непослушних та лінивих у своїм пансіоні одну-однісіньку кару - наколоти провинника своєю власною, тиждень неголеною бородою (Фр., IV, 1950, 236).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | провинник | провинники |
Родовий | провинника | провинників |
Давальний | провинникові, провиннику | провинникам |
Знахідний | провинника | провинників |
Орудний | провинником | провинниками |
Місцевий | на/у провиннику, провинникові | на/у провинниках |
Кличний | провиннику | провинники |