потухлий
ПОТУХЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до потухнути1. В кухні на столі стояв потухлий уже самовар (Головко, II, 1957, 61); Льотчик викинув за вікно зовсім потухлу сигарету (Ле, Клен. лист, 1960, 257).
2. у знач. прикм. Тьмяний, невиразний (про очі, погляд). Вітю повели під руки, блідого, з потухлими очима (Вас., II, 1959, 201); Тут були старі діди, сиві, з потухлими очима, були веселі юнаки (Багмут, Щасл. день.., 1959, 172).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | потухлий | потухла | потухле | потухлі |
Родовий | потухлого | потухлої | потухлого | потухлих |
Давальний | потухлому | потухлій | потухлому | потухлим |
Знахідний | потухлий, потухлого | потухлу | потухле | потухлі, потухлих |
Орудний | потухлим | потухлою | потухлим | потухлими |
Місцевий | на/у потухлому, потухлім | на/у потухлій | на/у потухлому, потухлім | на/у потухлих |