покутувати
ПОКУТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. 1. Відбувати покарання за вчинений злочин, провину і т. ін. Чого ж він [Тихович] мусить покутувати за чужі гріхи! (Коцюб., І, 1955, 224); Радні поглянули один на одного та й крадьки заохочували себе, щоби котрий сказав: «Не наша провина й не ми маємо покутувати» (Март., Тв., 1954, 173).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покутую | покутуємо |
2 особа | покутуєш | покутуєте |
3 особа | покутує | покутують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покутуватиму | покутуватимемо |
2 особа | покутуватимеш | покутуватимете |
3 особа | покутуватиме | покутуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | покутував | покутували |
Жіночий рід | покутувала | |
Середній рід | покутувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покутуймо | |
2 особа | покутуй | покутуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | покутуючи | |
Минулий час | покутувавши |