святити
СВЯТИТИ, свячу, святиш, недок., перех., церк. 1. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чомусь святості; освячувати. Чайченкова мати купила хату у Любчиках, святила ту хату (Вовчок, І, 1955, 194); Почали ченці молебень правити, потім колодязь святити (Тулуб, Людолови, І, 1957, 79); * Образно. За ниву, що святив наш чесний піт, За серцем нашим живлені заводи, За пісню й книгу, як за сонця світ, За ясні зорі і за тихі води - На прю ми стали проти царства тьми (Рильський, II, 1960, 182).
2. Висвячувати кого-небудь у духовний сан.
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | свячу | святимо |
2 особа | святиш | святите |
3 особа | святить | святять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | святитиму | святитимемо |
2 особа | святитимеш | святитимете |
3 особа | святитиме | святитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | святив | святили |
Жіночий рід | святила | |
Середній рід | святило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | святімо | |
2 особа | святи | святіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | святячи | |
Минулий час | святивши |