заподіяний
ЗАПОДІЯНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до заподіяти. - Я улажу [влаштую] вам життя, яке вирівняє всі заподіяні вам кривди й муки людьми й долею! (Коб., III, 1956, 228); Хліба подекуди вже починали обсипатися. Бійці сумовито дивилися на це заподіяне війною марнотратство (Кач., Вибр., 1947, 100); Він повинен її просити, щоб забула заподіяну ним болючу образу, тим болючішу, що незаслужену (Вільде, Сестри.., 1958, 549).
2. заподіяно, безос. присудк. сл. За народними повір'ями - про наслання злих чар; наврочено. [Палажка:] Повірите, Іване Петровичу, немов йому Матвію] заподіяно: ось уже котрий день сам не свій ходить. А чого - сам не знає (Мам., Тв., 1962, 480).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | заподіяний | заподіяна | заподіяне | заподіяні |
Родовий | заподіяного | заподіяної | заподіяного | заподіяних |
Давальний | заподіяному | заподіяній | заподіяному | заподіяним |
Знахідний | заподіяний, заподіяного | заподіяну | заподіяне | заподіяні, заподіяних |
Орудний | заподіяним | заподіяною | заподіяним | заподіяними |
Місцевий | на/у заподіяному, заподіянім | на/у заподіяній | на/у заподіяному, заподіянім | на/у заподіяних |