журний
ЖУРНИЙ, а, е. 1. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. Сама вона журна дуже, а Катрю вговоряє: - Не печалися, дитино, не печалися! (Вовчок, І, 1955, 208); Додому Валентин Модестович повернувся аж смерком. Був стомлений, журний (Шовк., Інженери, 1956, 402); // Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, що журиться. Гликерія Михайлівна підвела на старого журні очі, над якими дрібно затремтіли непросохлі вії (Стельмах, Хліб.., 1959, 415).
2. Сповнений, пройнятий тугою, смутком, печаллю. Побігла Явдоха, а Одарку облягли сумні, журні, як літні дощові та гримучі хмари, думки (Мирний, І, 1954, 52); Цю казку журну Розказав мені мій дід (Нех., Під.. зорею, 1950, 301).
3. Який викликає, навіває тугу, смуток, печаль. Тепер - журна руїна, оповита красою весни (Вас., Незібр. тв., 1941, 219); Журна музика важкої піскуватої води та пароплавного гвинта збільшили його важкий настрій і кинули знов на далекі степи (Епік, Тв., 1958, 258); Вони [перелітні пташки] співали журних пісень - прощалися з садом, полем і лісом (Чендей, Вітер.., 1958, 21).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | журний | журна | журне | журні |
Родовий | журного | журної | журного | журних |
Давальний | журному | журній | журному | журним |
Знахідний | журний, журного | журну | журне | журні, журних |
Орудний | журним | журною | журним | журними |
Місцевий | на/у журному, журнім | на/у журній | на/у журному, журнім | на/у журних |