дорікання
ДОРІКАННЯ, я, с. Дія за знач. дорікати. [Нянька:] Відтоді почались сварки [з дружиною], сльози, дорікання!.. (Кроп., III, 1959, 102); Терпеливо зносила [невістка] дорікання, щоб не озлить матері (Горд., II, 1959, 236); // Незадоволення, звинувачення, висловлені комусь з приводу чого-небудь. Князь Курбський утік до Литви і відтіля надсилав повні трутизни і дорікань листи цареві (Ів., Таємниця, 1959, 178).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дорікання | дорікання |
Родовий | дорікання | дорікань |
Давальний | доріканню | доріканням |
Знахідний | дорікання | дорікання |
Орудний | доріканням | доріканнями |
Місцевий | на/у доріканні | на/у доріканнях |
Кличний | дорікання | дорікання |