ближній
БЛИЖНІЙ, я, є. 1. рідко. Те саме, що близький 1, 3, 4. На ближньому дубі загойдалася гілка (Шиян, Гроза.., 1956, 31); Верба була широка .. Каленик Романович та ближні сусіди любили сидіти влітку під нею (Сенч., Опов., 1959, 37); - А може, яка ближня стежина є? - пита [чорниця] (Вовчок, VI, 1956, 326); Зійшлася сама ближня рідня (Кв.-Осн., II, 1956, 352).
2. у знач. ім. ближній, нього, ч., заст. Про всяку людину стосовно до іншої. [Неофіт-раб:] Учили ви мене любити ближніх, так научіть мене їх боронити (Л. Укр., II, 1951, 237); - Любити ближнього? Якого? Того, що шкуру з мене здер? (Бажан, Роки, 1957, 243).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ближній | ближня | ближнє | ближні |
Родовий | ближнього | ближньої | ближнього | ближніх |
Давальний | ближньому | ближній | ближньому | ближнім |
Знахідний | ближній, ближнього | ближню | ближнє | ближні, ближніх |
Орудний | ближнім | ближньою | ближнім | ближніми |
Місцевий | на/у ближньому, ближнім | на/у ближній | на/у ближньому, ближнім | на/у ближніх |