подубіти
ПОДУБІТИ, іємо, ієте і ПОДУБНУТИ, немо, нете; мин. ч. подубіли, подубли і рідко подубнули; док. 1. Задубіти (про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Тепер у хаті холоднеча така, що аж руки подубіли (Л. Укр., III, 1952, 497); У жінок подубіли ноги, і вони гріються, стукаючи об землю своїми колодками (Хижняк, Тамара, 1959, 185); Сиділо нас тоді чоловіка з вісім у камері тій.. Носи сині у всіх, руки подубли: в того кашель, у того нежить (Тесл., З книги життя, 1949, 69); Лускаємо ті сояхи з гарбузцями та з горіхами, аж язики подубіють (Вишня, II, 1956, 283).
2. розм., рідко. Умерти від холоду (про всіх або багатьох). Лежить [на снігу] чоловік. І вже одубів.. - А що ж ми будемо робити? Самі скоро отак подубіємо (Хотк., І, 1966, 167).