манівці
МАНІВЦІ, ів, мн. (одн. манівець, вця, ч.). Кружний, обхідний шлях. Хто ходить на манівці, той падає в рівці (Укр.. присл.., 1955, 275); - Чого це ти, Лукино, вертаєшся додому манівцем? - спитався Улас (Н.-Лев., III, 1956, 341); Їздовий шукав манівців, звертав з засніжених просік і петляв поміж сосон та берез (Ле, Мої листи, 1945, 69); * Образно. Щиро людські чуття, які, може, і були в його душі, давно розгубилися по манівцях життя (Фр., III, 1950, 442).
@ Говорити манівцями - говорити натяками, непрямо. Він почав говорити. Зразу манівцями.., а трохи згодом таки прямо, без усяких застережень (Коб., І, 1956, 82); Збивати (збити, зводити, звести, заводити, завести і т. ін .) на манівці: а) (кого ) спрямовувати когось на неправильні вчинки; б) (що) неправильно спрямовувати розвиток чого-небудь. Сам він не раз.. помагав заплутувати найпростіші справи, .. щоб цісарське правосуддя зводити на манівці (Фр., IV, 1950, 432); Ігнорування національних особливостей обов'язково веде на манівці безрідного космополітизму (Літ. газ., 10.Х 1961, 2); Збиватися (збитися, сходити, зійти і т. ін .) на манівці - поводитися, діяти неправильно. Потроху Батурін почав усвідомлювати, що він справді збився на манівці. Треба жити якось інакше (Гур., Наша молодість, 1949, 111); Іти (блудити і т. ін.) манівцями (манівцем) - робити щось неправильно. Нам треба уважно ставитися до молодого літератора, .. щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (Мал., Думки.., 1959, 17).
манівець
МАНІВЕЦЬ див. манівці.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | манівець | манівці |
Родовий | манівця | манівців |
Давальний | манівцеві, манівцю | манівцям |
Знахідний | манівець | манівці |
Орудний | манівцем | манівцями |
Місцевий | на/у манівці | на/у манівцях |
Кличний | манівцю | манівці |