поручик
ПОРУЧИК, а, ч., дорев. Офіцерське звання у царській армії, наступне після чину підпоручика, а також особа, що має це звання. Не вспіли генеральшу поховати, як приїхав з полку старший панич - тепер уже якийсь там поручик, чи що (Мирний, II, 1954, 104); Офіцерський дроздовський полк був у повній формі, там полковники були за взводних, а капітани й поручики билися, як прості солдати, і командував ними донський хорунжий, що за рік зробився генералом (Ю. Янов., II, 1958, 253); Павло Діденко невдоволено глянув на сіру шинелю на вішалці - з погонами поручика (Головко, II, 1957, 471).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поручик | поручики |
Родовий | поручика | поручиків |
Давальний | поручикові, поручику | поручикам |
Знахідний | поручика | поручиків |
Орудний | поручиком | поручиками |
Місцевий | на/у поручику, поручикові | на/у поручиках |
Кличний | поручику | поручики |