напуття
НАПУТТЯ, я, с. Поради, побажання кому-небудь (перев. перед відправленням у дорогу або початком якоїсь справи); напучення. Відразу після Артемового напуття вчорашні курсанти шикувались і з повною викладкою рушали до вокзалу (Підс., Віч-на-віч, 1962, 153); - При зустрічі з населенням пам'ятайте, що ви - радянські люди, - давав напуття Капустін (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 435); Один з робітників-ремонтників, які допомагали Яцубі, давав господареві вже прикінцеві напуття (Гончар, Тронка, 1963, 192).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | напуття | |
Родовий | напуття | |
Давальний | напуттю | |
Знахідний | напуття | |
Орудний | напуттям | |
Місцевий | на/у напутті | |
Кличний | напуття |