журчання
ЖУРЧАННЯ, я, с. Дія за знач. журчати і звуки, утворювані цією дією. Протікала, немов проціджувалася, вода, тихим журчанням доповнюючи заворожливий шепіт очеретів (Ле, Опов. та нариси, 1950, 41).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | журчання | журчання |
Родовий | журчання | журчань |
Давальний | журчанню | журчанням |
Знахідний | журчання | журчання |
Орудний | журчанням | журчаннями |
Місцевий | на/у журчанні | на/у журчаннях |
Кличний | журчання | журчання |