шваркіт
ШВАРКІТ, коту, ч., розм. 1. Швидка й нерозбірлива мова. Цілими купами йшли цигани, з голосним реготом та шваркотом окружаючи невеличкі однокінки (Фр., VIII, 1952, 360).
2. Уривчастий шум, шелест. Вилася Тисьмениця, блискотячи, мов золота змія, і шваркотіла в віддаленню по камінню, та так, що той шваркіт доходив до слуху, як тихий, мелодійний гомін (Фр., VIII, 1952, 350).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шваркіт | шваркоти |
Родовий | шваркоту | шваркотів |
Давальний | шваркотові, шваркоту | шваркотам |
Знахідний | шваркіт | шваркоти |
Орудний | шваркотом | шваркотами |
Місцевий | на/у шваркоті | на/у шваркотах |
Кличний | шваркоте | шваркоти |