удоволення
УДОВОЛЕННЯ (ВДОВОЛЕННЯ), я, с . 1. Дія за знач. удовольнити 1-3.
2. Почуття і стан приємності, втіхи від чого-небудь. Тихий шепіт вдоволення і радісної рішучості пройшов по громаді (Фр., VI, 1951, 46); Галинка Сосна не стримала посмішки вдоволення, але цього ніхто не помітив (Епік, Тв., 1958, 577); Хоч за роботою він добре стомився, зате на душі в нього з'явилося почуття справжнього вдоволення своєю працею (Чорн., Визвол. земля, 1950, 109).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | удоволення | удоволення |
Родовий | удоволення | удоволень |
Давальний | удоволенню | удоволенням |
Знахідний | удоволення | удоволення |
Орудний | удоволенням | удоволеннями |
Місцевий | на/у удоволенні | на/у удоволеннях |
Кличний | удоволення | удоволення |