самозречення
САМОЗРЕЧЕННЯ, я, с. 1. Зречення, добровільна відмова від особистих благ в ім'я кого-, чого-небудь. З радістю, з повним самозреченням віддав він себе справі, цілком підкоривши свою волю залізній волі правителя (Гончар, Таврія.., 1957, 574); - Щасливі ви з Лідою,- позаздрив Андрій. - А я гадаю,- теоретизував хлопець за прикладом Дениса,- що кохання - це самозречення (Дмит., Наречена, 1959, 184).
2. Офіційний документ про відмову від своїх прав. Отаман нежданно для всіх порвав своє самозречення, бо краще мати хоча б готельну державність, аніж ніякої (Стельмах, II, 1962, 243).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | самозречення | самозречення |
Родовий | самозречення | самозречень |
Давальний | самозреченню | самозреченням |
Знахідний | самозречення | самозречення |
Орудний | самозреченням | самозреченнями |
Місцевий | на/у самозреченні | на/у самозреченнях |
Кличний | самозречення | самозречення |