провість
ПРОВІСТЬ, і, ж. 1. рідко. Те саме, що звістка 1. І поки я, не тямлячись від щастя, Носитиму по людях любу провість, Ти підеш панувать в нову країну І на землі збудуєш рай новий (Л. Укр., І, 1951, 211); - Усе б гаразд, якби не гризь на совісті, Що від батьків ні вісті, ані провісті (Мисик, Біля криниці, 1967, 233).
2. перен., поет. Прикмета, ознака і т. ін., що провіщає близькість, настання чого-небудь у природі; передвістя. [Кассандра:] Так ти скажи мені по правді, брате, яку ти провість по пташках побачив? (Л. Укр., II, 1951, 294); Молодий, усіх я запевняв,.. Що осіннє прив'ядання трав І кружляння голубих сніжинок, - Лиш весняних трав передчуття, Тільки провість ясних вод весняних... (Рильський, II, 1960, 213).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | провість | провісті |
Родовий | провісті, провісти | провістей |
Давальний | провісті | провістям |
Знахідний | провість | провісті |
Орудний | провістю | провістями |
Місцевий | на/у провісті | на/у провістях |
Кличний | провісте | провісті |