писк
ПИСК, у, ч. 1. Високий неголосний звук, який видає яка-небудь жива істота. Чув Королевич на буці писк. Виліз на бука і дивиться: у гнізді троє змієнят плачуть (Казки Буковини.., 1968, 142); Як гарно в лісі! Ловить слух Синичок писк веселий... (Нех., Чудесний сад, 1962, 115); * Образно. Під купиною обізвався тихий писк чи то води, чи болотяного коріння (Стельмах, Хліб.., 1959, 356); // Плач немовляти. І чого не було в тому гомоні! І гучна людська гутірка, і жалібний голос пісні, і плач п'яної баби, і писк.. дитини (Коцюб., І, 1955, 21).
2. перен. Такий звук як вияв певних почуттів (незадоволення, збентеження, болю і т. ін.). Хто чим попав, то тим локшив. Піднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив (Котл., І, 1952, 238); На другий день, скоро світ, зібралися звірі до походу. Земля дуднить, галуззя хрустить, рев, крик та писк по лісі (Фр., IV, 1950, 69); Діти. . - числом десять, - зняли писк, хто тікав, хто хлипав, хто хапав мамів за спідниці і ховали голови під фартухи (Смолич, Мир.., 1958, 10).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | писк | писки |
Родовий | писку | писків |
Давальний | пискові, писку | пискам |
Знахідний | писк | писки |
Орудний | писком | писками |
Місцевий | на/у писку | на/у писках |
Кличний | писку | писки |