залепетати
ЗАЛЕПЕТАТИ, ечу, ечеш, док. 1. Почати лепетати, говорити невиразно, нескладно (перев. про дітей). Дівчинка, поклавши голівку на плече матері, міцно обхопила її шию своїми рученятами й залепетала: - Моя мама, моя мама (Коцюба, Нові береги, 1959, 138); - Дядько Марко! Дядько Марко! - через силу переводячи дух, таємниче залепетало хлоп'я (Баш, Надія, 1960, 215); // Почати швидко говорити, іноді підлесливо, запобігливо. Аничка на це борзенько залепетала: - Бігме, паноченьку, правду вам кажу (Март., Тв., 1954, 40); - Що це ви, свахо, так мало випили? - припрошувала хазяйка. - Ой, буде, буде! - залепетала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 280); Дівчина стрімголов зіскочила з коня, залепетала: - Наливайківці? Та ж я до нього поспішаю!.. (Ле, Наливайко, 1957, 301).
2. перен. Зашелестіти, тихо зашуміти. Зашуміла навколо ліщина, залепетали осики, і якось легше стало на серці (Л. Укр., III, 1952, 737); А день був тихий та теплий: хоч би тобі лист на дереві залепетав, і птиця не щебече - тихо (Морд., І, 1958, 57).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | залепечу | залепечемо |
2 особа | залепечеш | залепечете |
3 особа | залепече | залепечуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | залепетав | залепетали |
Жіночий рід | залепетала | |
Середній рід | залепетало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | залепечімо | |
2 особа | залепечи | залепечіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | залепетавши |