обида
ОБИДА, и, ж., на кого і без додатка, розм. Те саме, що образа. Він бачив її завжди тиху, спокійну, добру і вгадував, що причиною того була обида (Н.-Лев., І, 1956, 369); Спогади - про останні вечори з нею біля перелазу - викликали тільки обиду на Орину та роздратування (Головко, II, 1957, 516).
@ Держати обиду - ображатися на кого-небудь. - Чого ти штовхаєшся, - одсунулась Гучка, - неправду кажу, чи що? І обиду товаришу тут нічого держать (Мушк., Чорний хліб, 1960, 92); Не давати (не дати) в обиду - не дозволяти, не давати кривдити, ображати кого-небудь. Ні, мати не дасть в обиду, і він ще міцніше притискається до неї (Багмут, Опов., 1959, 13); [Ярослав:] То не дамо ж гнізда свого в обиду. Вперед на бій за землю нашу рідну..! (Коч., П'єси, 1951, 100); Нести (терпіти і т. ін. ) обиду - страждати за кого-, що-небудь. - Мою ти знаєш гору Іду І ліс, де з капищем олтар; За них несу таку обиду, Якой не терпить твій свинар! (Котл., І, 1952, 218).