мандапан
МАНДАПАН, -а, ч. У стародавній архітектурі Індії та Цейлону – вхідна частина храму у вигляді тераси з колонами; згодом, у часи Середньовіччя, – великий багатоколонний зал для молитов або прямокутний вестибюль, а у Південній Індії – заглиблена в скелю тераса або лоджія з целою та кількома святилищами, висіченими у задній і бокових стінках.