тямовитий
ТЯМОВИТИЙ, а, е. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий, тямущий. За молодих літ баба (а не дід) тямовита була і рухлива - старалась про дітей (Барв., Опов.., 1902, 486); Дітлахи виявилися тямовитими (Тулуб, В степу.., 1964, 307); - А Левка навчила читати? - Так то ж Левко. Він такий тямовитий, що вже сам до тисячі лічить (Стельмах, II, 1962, 107).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | тямовитий | тямовита | тямовите | тямовиті |
Родовий | тямовитого | тямовитої | тямовитого | тямовитих |
Давальний | тямовитому | тямовитій | тямовитому | тямовитим |
Знахідний | тямовитий, тямовитого | тямовиту | тямовите | тямовиті, тямовитих |
Орудний | тямовитим | тямовитою | тямовитим | тямовитими |
Місцевий | на/у тямовитому, тямовитім | на/у тямовитій | на/у тямовитому, тямовитім | на/у тямовитих |