спонуканий
СПОНУКАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спонукати. Спонуканий добротним намислом розрадити чужі страждання й самому розважитись, Юхименко заглянув до кімнати (Кач., II, 1958, 342); Андрій відштовхнув його [божевільного], і він полетів. Спонуканий жалістю, Андрій дістав з кишені і кинув шматок хліба (Довж., І, 1958, 244).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | спонуканий | спонукана | спонукане | спонукані |
Родовий | спонуканого | спонуканої | спонуканого | спонуканих |
Давальний | спонуканому | спонуканій | спонуканому | спонуканим |
Знахідний | спонуканий, спонуканого | спонукану | спонукане | спонукані, спонуканих |
Орудний | спонуканим | спонуканою | спонуканим | спонуканими |
Місцевий | на/у спонуканому, спонуканім | на/у спонуканій | на/у спонуканому, спонуканім | на/у спонуканих |