зубатий
ЗУБАТИЙ, а, е. 1. З великими, гострими, міцними зубами; з великою кількістю зубів. А потім з вас, щенят зубатих, Зробились львичища! (Шевч., II, 1953, 325); - Піди ж ти! - додала його жінка, широковида, зубата молодиця, з начосами на висках.- Вовка як не годуй, а він все в ліс дивиться (Мирний, IV, 1955, 163); * Образно. На платформі визирали з-під брезенту кучугури зубатих кукурудзяних качанів (Донч., Дочка, 1950, 67); // Який має зуби. Серед китів є не тільки беззубі, а й зубаті, які ведуть хижий спосіб життя (Зоол., 1957, 158); // Який має великі зубці (у 1 знач.). Все тут [в полі] було якесь незвичне, оголене, вражаюче- зубаті оці механізми, житлові вагончики, дошка пошани, барила з водою... (Гончар, Тронка, 1963, 185).
2. перен., розм. Гострий на язик, готовий завжди дати відсіч. А зубата була [Настуся]. Вже не заїдайся з нею ніхто! Тільки зачепи її, так разом як залящить, затріщить, загомонить, перекоренить і батька, і матір, і увесь рід (Кв.-Осн., II, 1956, 471); Сагайдак ніяково глянув на доярку і одійшов набік.- Зубата тітка,- подумав, - цій пальця в рот не клади... (Добр., Тече річка.., 1961, 30).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зубатий | зубата | зубате | зубаті |
Родовий | зубатого | зубатої | зубатого | зубатих |
Давальний | зубатому | зубатій | зубатому | зубатим |
Знахідний | зубатий, зубатого | зубату | зубате | зубаті, зубатих |
Орудний | зубатим | зубатою | зубатим | зубатими |
Місцевий | на/у зубатому, зубатім | на/у зубатій | на/у зубатому, зубатім | на/у зубатих |