заголосити
ЗАГОЛОСИТИ, ошу, осиш, док. Почати голосити (див. голосити). Дитина, не вміючи оборонитися від цуценяти, ще й дужче заголосить, думаючи, що хто-небудь прибіжить його оборонити (Кв.-Осн., II, , ); Пішла селом., Плаче Катерина; На голові хустиночка, На руках дитина. Вийшла з села - серце мліє; Назад подивилась. Покивала головою Та й заголосила (Шевч., І, , ); Баба припала лицем до подушки, та як заголосить! - О, моя ж дитино-о, та моя й до-чечко-о... та коли ж і сподіваться тебе... та з яким же ти зятем і прийдеш до мене? (Тесл., З книги життя, , ); * Образно. Сопілка заголосила востаннє, перейшла в жалібний хрипіт і затихла (Ірчан, II, , ).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заголошу | заголосимо |
2 особа | заголосиш | заголосите |
3 особа | заголосить | заголосять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заголосив | заголосили |
Жіночий рід | заголосила | |
Середній рід | заголосило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заголосімо | |
2 особа | заголоси | заголосіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | заголосивши |