диби
ДИБИ, диб, мн. (одн. диба, и, ж.). Дві довгі жердини з набитими на них приступками, на які стають і ходять, переставляючи жердини. Декотрі [хатки].. були підперті од низу височенькими стовпами.. Здається тобі, що вони стоять або на дибах, або на химерних ногах (Н.-Лев., І, 1956, 49); Тук-тук - повільно стукало щось на ганку, мов ішло щось на дибах (Вас., II, 1959, 61).
@ На диби ставати (зводитися і т. ін.): а) ставати (зводитися і т. ін.) на задні ноги. Булані від несподіванки з хропінням звелися на диби, скрутилися і рвонулись на зруб (Стельмах, Хліб.., 1959, 99); б) вертикально, сторч ставати (зводитися і т. ін.). Сапери-підривники підкладали під порожні доти десятки кілограмів толу, і доти з веселим ревом підіймалися з землі і майже цілі ставали на диби (Гончар, І, 1954, 53); в) чинити опір, збуджено протидіяти, заперечувати проти чого-небудь. Тут стала на диби й Орися. Вона категорично відмовилася грати дівчину, подружку Оксани (Вільде, Повнол. діти, 1960, 293).
диба
ДИБА1, и, ж., іст. 1. Середньовічне знаряддя катувань. - На палю! - князь зикнув та шаблею брязь! - До палі ще пекло і диба! (Стар., Поет. тв., 1958, 213); 3 диби Покуту зняли [шляхтичі] ледь живого (Панч, III, 1956, 426).
2. перев. мн. Колода, яку накладали на ноги або руки арештанта. Ой на руки кайдани, А на ноги диби, - Хотять ляшки сіромаху До світа згубити (Укр.. думи.., 1955, 69); [Чопорій:] Бери його, веди, мосьпа-неньку, і забий в диби, щоб не втік! (Кроп., V, 1959, 139).
ДИБА2 див. диби.
ДИБА3, присл. Те саме, що дибом.
@ Диба ставати (стати) - те саме, що Дибом ставати (стати) (див. дибом). Як скочить Лев - аж диба стала грива... На Вовка бідного насів (Гл., Вибр., 1957, 57).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | диба | диби |
Родовий | диби | диб |
Давальний | дибі | дибам |
Знахідний | дибу | диби |
Орудний | дибою | дибами |
Місцевий | на/у дибі | на/у дибах |
Кличний | дибо | диби |