окремішній
ОКРЕМІШНІЙ, діал. ОКРОМІШНІЙ, я, є. 1. Власт. тільки певній особі, предмету, явищу; своєрідний, особливий. Вона була смуглява, але в неї була краса якась окремішня, нагадуюча красуню в книзі Соломона "Пісня піснів [пісень]" (Н.-Лев., IV, 1956, 37).
2. Те саме, що окремий 1. Можна говорити про окремішню школу новели Франка, про т. з. народницьку новелу, імпресіоністичну новелу і т. д. (Літ. Укр., 1.ІХ 1967, 3); Після окремішнього парубоцького танцю цимбали і скрипка навіть без малого перепочинку задзвеніли плавнішим і повільнішим ладом верховинської "Голубки". Тут вже танцюють хлопці з дівчатами (Мас., Під небом.., 1961, 43); Одна Калина бачила й розуміла, що почав жити її чоловік якимсь своїм, окремішнім навіть від неї життям (Коз., Вісімсот.., 1953, 77).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | окремішній | окремішня | окремішнє | окремішні |
Родовий | окремішнього | окремішньої | окремішнього | окремішніх |
Давальний | окремішньому | окремішній | окремішньому | окремішнім |
Знахідний | окремішній, окремішнього | окремішню | окремішнє | окремішні, окремішніх |
Орудний | окремішнім | окремішньою | окремішнім | окремішніми |
Місцевий | на/у окремішньому, окремішнім | на/у окремішній | на/у окремішньому, окремішнім | на/у окремішніх |