імперативний
ІМПЕРАТИВНИЙ, а, е. 1. книжн. Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий. На імперативний дзвоник шефа чарівна хорунжеса прочинила двері і стала на порозі по-військовому струнко (Смолич, Мир.., 1958, 88); Можна було б згадати тут неповторне лукавство вишнівської усмішки, що так різниться від імперативних, вольових інтонацій сатири Маяковського (Рад. літ-во, 4, 1963, 25).
2. грам. Стос. до імперативу (у 2 знач.). Імперативна форма дієслова.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | імперативний | імперативна | імперативне | імперативні |
Родовий | імперативного | імперативної | імперативного | імперативних |
Давальний | імперативному | імперативній | імперативному | імперативним |
Знахідний | імперативний, імперативного | імперативну | імперативне | імперативні, імперативних |
Орудний | імперативним | імперативною | імперативним | імперативними |
Місцевий | на/у імперативному, імперативнім | на/у імперативній | на/у імперативному, імперативнім | на/у імперативних |