стужавілий
СТУЖАВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до стужавіти. Навіть при невеликому степовому вітрі в сонячну погоду стужавіла за зиму земля випаровує багато вологи (Рад. Укр., 5.III 1946, 3); Карпо гикнув, свиснув, стрельнув гарапником, і вороні, розкидаючи стужавіле болото, витягнулися в шаленому галопі (Стельмах, II, 1962, 365); * Образно. Сам не свій повернувся до низовиків Гуляй-День. Дні минали, а не було розради для стужавілого серця (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 301).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | стужавілий | стужавіла | стужавіле | стужавілі |
Родовий | стужавілого | стужавілої | стужавілого | стужавілих |
Давальний | стужавілому | стужавілій | стужавілому | стужавілим |
Знахідний | стужавілий, стужавілого | стужавілу | стужавіле | стужавілі, стужавілих |
Орудний | стужавілим | стужавілою | стужавілим | стужавілими |
Місцевий | на/у стужавілому, стужавілім | на/у стужавілій | на/у стужавілому, стужавілім | на/у стужавілих |